Навіщо вивчати життя письменника? Невже це допоможе зрозуміти героїв? Невже кількість дружин та коханок Франка зменшують цінність «Чому являєшся мені у сні?»
Письменник у своїх творах оперує загальнолюдськими поняттями, звертається до Кантових апріорних форм. А оскільки ці форми універсальні – навіщо читати життєпис?
Врешті решт, усі необхідні подробиці свого життя (особистого чи громадського) автор відобразить у тексті. Один з героїв любить кислуватий післясмак ранкової кави – це шматочок письменника. Героїня з подивом розглядає відірвану руку і від шоку не відчуває болю – це автор порізався, строгаючи капусту. Що ж ми додамо у розлогих оповідках про дворове дитинство Шевченка? Він усе написав сам: і про долю найліпшої подружки, і про сестер своїх, і про панів.
«Усі відомі жіночі образи, знані з полотен, знимок, скульптур, – усього лише дешеві натурниці, опоетизовані генієм закоханого чоловіка» – пише Іздрик. То який сенс шукати ім’я та адресу натурниці? Щоб, побачивши грубу бабу з каструлею борщу на місці Джоконди, писати : «…відкрив її внутрішню красу, побачив багатогранність її характеру…» Приховуючи заяложеними фразами своє розчарування, копіювати поведінку тисяч життєписців.